Історія театру

Заснування та розвиток Херсонського театру ляльок

     Херсонський обласний театр ляльок розпочав свою роботу у 1971 році. Очолив його, директор театру А.Шкарупа. Перша вистава, яку подивилися малюки мала назву "Гулівер в країні ліліпутів" Дж.Свифта. Цю виставу створили актори яких запросили з московських театрів ляльок: М.Суворов, В.Вязовик, А.Берзін, Р.Башарова, що надало виставі професійного рівня.
Своя трупа почала формуватися з приходом до театру режисера Степана Івахіна. Першими акторами були: Г.Краменнікова, В.Максименко, В.Каменщик, Т.Максименко, Т.Юрковець (Шумаріна).
     Першим, як відомо, працювати найважче. Самого приміщення театру не було, була лише кімната у будинку адміністрації парку ім. В.І.Леніна. Але працівники театру, що починали його історію були справжніми ентузіастами. З часом, трупу випускників культосвітнього училища та обдарованої молоді з вулиці, доповнюють фахівці: випускники театральних училищ та інститутів. Зростав потенціал театру та творчі вимоги. З великою вдячністю згадують в театрі Наталю Бучму та Тадеуша Варжало - талановитих режисерів, які працювали в різний час. Саме вони привнесли до театру дух творчості, мистецький смак та вимоги до рівня майстерності.
     Маленький глядач із захопленням сприймав вистави режисера Н.Бучми "Два майстри", "Стійкий олов'яний солдатик", "Веселі ведмежата".
     Кореспондент газети "Ленінський прапор" Алла Матросова у своїй статті за 18 лютого 1975 року писала: "Першокласники школи № 20, мабуть, навіть не підозрювали, що беруть участь у дуже серйозній справі - здачі нової вистави Херсонського обласного театру ляльок. На знайомство з «Веселими ведмежатами» М. Поліванової вони реагували по-дитячому безпосередньо. А для режисера Валерія Колосьонка, художника Володимира Добеля, композитора Олександра Рожка і акторів, зайнятих у новій роботі театру, ця безпосередня реакція була основним критерієм життєздатності спектаклю.
     В театрі стало традицією запрошувати на здачу вистави дітей нарівні з головним режисером Херсонського музично-драматичного театру Олександром Петровичем Горбенко, художником Віктором Григоровичем Балашом, завідуючим літературною частиною театру Віталієм Рубаном. Традиція підказана життям, бо, як каже директор лялькового театру Анатолій Семенович Шкарупа, «нема страшнішої критики більш за байдужість нашого юного глядача».


     І от перше знайомство з акторами - вступ. Тут є і весела пісня, і цікавий діалог акторів з дітьми, завдяки цьому, власне, вистава розпочинається при цілковитій зосередженості глядача на видовищі.
     Цю ж лінію спілкування з залом продовжують і герої казки Дід і Ведмідь-дідусь (грає Юрій Нога), Бабуся і Ведмедиця-бабуся (грає Олександра Тарновська). На першу ж появу ведмедика Топа (артистка Тамара Юрковець) і його сестрички Топки (артистка Меланія Заржицька) - настільки ж безпосередніх, як і юні глядачі, - діти реагують радісним сміхом, що потім супроводжує всю виставу.
     Колектив театру добре знає уподобання тих, для кого готував свою нову роботу. Ведмідь-дід, наприклад, цілком по-сучасному займається вранці зарядкою - вижимає штангу, привчає до зарядки онуків. Ведмедиця - знайома лагідна бабуся, котрій жаль будити вранці онуків, котра завжди має щось смачненьке, щоб почастувати своїх улюбленців. Цілком зрозумілі й близькі малюкам веселі витівники Топ і Топка, котрі дуже часто потрапляють у смішні ситуації через свою надмірну цікавість і недосвідченість. Тут треба відзначити дотепність і винахідливість режисера Валерія Колосьонка і тонкий смак художника Володимира Добеля.
     Стихають останні аплодисменти. Ведмідь хоч і строгий, але дуже добрий, от як мій дідусь - говорить першокласник Олег Дяченко. - А мені найбільше Топка сподобалась, вона весела і слухняна. - ділиться враженням його однокласниця Марина Понеділко.
     Малята залишають зал. А у дорослих продовжується робота. Друзі вітають двадцятилітню Олександру Тарновську з незаперечним успіхом. І Бабусю, і Ведмедицю вона зіграла переконливо, темпераментно, вчасно перевтілюючись і знаходячи для обох образів яскраві барви, вірні інтонації.
     З великою увагою вислухали автори вистави зауваження і поради своїх старших товаришів О. П. Горбенко, В. Г. Балаша, В. Рубана.
     Отже, вистава зустрілася із своїми першими критиками. І головний критик - юний глядач - оцінив її позитивно".


     Гарний смак, знання складного мистецтва театру ляльок, високий професійний рівень Наталії Бучми надав змогу зібрати у Херсонському обласному театрі гармонійний гурт акторів: Г.Бондаренко, Ю.Ногу, Лідію та Валерія Маценко, О.Тарнавську, С.Гармаша.
     У 1973 році відбулася постановка "Маленької феї" О.Рободана, як згадують херсонські газети "це була ціла школа добрих почуттів, краси людського братерства та творчості".
     У квітні 1977 року театр розпочинає гастролі поза межами України. В місті Грізному, дітлахи чудово зустрічають "Стійкого олов'яного солдатика" за п'єсою В. Данилевича та Ю.Бабошко.
     Головний адміністратор театру того часу О. Сєдов розповідав, про підготовку до гастролей - ..."Херсонська область і Чечено-Інгушетія - дружать і змагаються. Часто їх представники бувають в гостях один у одного.
     У квітні 1977 року Херсонський обласний театр ляльок виїжджає на гастролі в Чечено-Інгушську АРСР. До нас, на Україну, в наше місто Херсон, приїжджає республіканський театр ляльок з Грізного. Ці обмінні гастролі допоможуть нам краще пізнати один одного, налагодити творчі контакти.
     Ми зможемо показати свою роботу, побачити те нове, цікаве, чим відмічене мистецтво лялькового театру Грізного.
     Більше місяця триватимуть гастролі Херсонського обласного театру ляльок в Чечено-Інгушській АРСР. Ми привеземо в подарунок маленьким глядачам Чечено-Інгушетії чудову історію «Стійкий олов'яний .солдатик» по казці Р. X. Андерсена.
     Наш театр молодий. Йому нещодавно виповнилося п'ять років. Молодий і його колектив. Середній вік працюючих 25 років. Проте це не заважає нам братися за складні постановки. Театр показав своїм глядачам вже понад двадцять нових вистав. Серед них: «Я - курча, ти - курча» Е. Чеповецького, «Блакитне щеня» Д. Урбана, «Два майстри» Ю. Елісєєва, «Вкрали сміх» Л. Письмової, Л. Яковенко.


     У колективі театру багато талановитої молоді. У спектаклі «Стійкий олов'яний солдатик» зайняті наші молоді актори Тамара Юрковець (Шумаріна), Олександра Тарновська, Віктор Бородавко, Олександр Селябін, Віктор Демідко. Ми дуже хочемо, щоб на наших спектаклях панувала атмосфера невимушеності і живої співучасті зі всім тим, що відбувається на сцені.
     Ми хочемо виховати в дітях доброту, людяність, чесність, справедливість. Адже від того, як, на яких ідеях, етичних принципах вони будуть виховані, залежить їх майбутнє. "
Молоді актори Т.Юрковець (Шумаріна), О.Тарнавська, В.Бородавко, О.Селябін, В.Демідко донесли до маленького глядача думку великого казкаря про неспалиме кохання, добро та відданість душі. В цьому ж році відбуваються гастролі до Білорусії, Чечено-Інгушетії, Казахстану.
     Така плідна праця не змогла не привернути увагу громадськості Херсонщини і в 1986 році, за ініціативою обласного управління культури, було прийняте рішення про створення на базі клубу ім. Шумського стаціонарного приміщення театру ляльок.
6 листопада 1986 року для маленьких глядачів були відкриті двері нового театру ляльок, який очолив директор Романів І.І.
     Гордістю театру стають: заслужена артистка України Т.Шумаріна, заслужений артист Росії Т. Варжало, артисти: О. Яковлев, У. Дрижак,
О. Шаламова, О. Салміна, В. Драпіковський, К. Драпіковська,
Г. Герасименко, М. Коваль.
     У 1988 році до театру приходить молодий та енергійний режисер Борис Чуприна, який згодом стає головним режисером. Він привніс нове бачення театру, створив театр ляльок, колектив якого опанував різнопланову драматургію з використанням усіх компонентів сценічного мистецтва. І через рік у 1989 році Херсонський театр здійснює обмінні гастролі з театром ляльок м. Шумен (Болгарія), а у 1990 році - спільний проект з театрами міст Шумен та Тирново (Болгарія). У цьому ж році, театр приймає участь у Міжнародному фестивалі театрів ляльок "Золотий дельфін" м. Варна, де отримує почесний диплом та бронзову медаль за виставу "Останній страус" режисер Б.Чуприна, художник-постановник Г. Табаков (Болгарія). З цієї пори розпочинається новий етап творчості Херсонського театру ляльок.
     У 1992 році, спільно з театрами поріднених міст Шумен (Болгарія) та Залаегерсег (Угорщина), започатковується перший фестиваль театрів ляльок поріднених міст "Кришталеві вітрила". Фестиваль відбувся у м. Херсоні, в ньому взяли участь 10 театрів, ініціатором започаткування фестивалю був директор театру Сердюк О.І. Театр демонструє на фестивалі виставу "Русалонька" режисер Б.Чуприна, художник Г. Рябінчук, і посідає перше місце. Наступного 1993 року театр їде на другий фестиваль "Кришталеві вітрила", з виставами "Цирк Шардам" та "Русалонька" режисер Б.Чуприна, який відбувся у м. Залаегерсег (Угорщина). Взагалі на фестивалі зустрічалися театри ляльок Угорщини, Санкт-Петербургу, Києва, Болгарії та інші. Для професіоналів це була справжня школа, жива творча лабораторія, а для малечі - велике, яскраве, несподіване свято, що не припинялося.
Враженнями від фестивалю, в статті "Кришталеві вітрила - 92" журналу "Український театр" № 2 від 1993 року, поділився голова журі - Сергій Васильєв:
"Лялькарі завжди були трохи "езотеричним" кланом, своєрідним королівством. Їх об'єднувало, з одного боку, певне спільне соціальне фрондерство - за допомогою ляльки можна було метафорично, алегорично критикувати владу, а з другого - усвідомлення своєї, як говорили в ті часи, другосортності, адже ляльковий театр був здебільшого дитячим, ставки там були меншими, забезпечення гіршим, приміщень не було. Відчуття сирітства об'єднувало людей. І тепер під час сумбуру, хаосу, відчуженості та пікіровок вони, завдяки монолітності в попередні роки, здружилися між собою ще більше.
     Незважаючи на те, що на попередніх фестивалях була і певна конкуренція, і заздрість, ревнощі одне до одного, навіть доходило до образ, проте все це мало характер непорозумінь всередині дружного королівства. І тепер, на мою думку, якоюсь мірою ці люди вже по інерції тримаються за колишню дружбу. Вважаю, що Херсонський фестиваль зафіксував це дуже виразно. При тому, що була там певна прагматичність, "буржуазна мускульність" нового типу, ніби уособлена директором Херсонського театру - людиною енергійною та діловою, оперативною й конкретною. Він завжди знає чого хоче, розуміє наскільки престижно організовувати фестиваль, а також, що певні міждержавні зв'язки треба зміцнювати, бо все це працюватиме на користь його театру, який завжди був на периферії лялькового королівства, у скромному будиночку-конурці. Сьогодні у нього вже є якийсь цікавий фасад - не тільки в архітектурному відношенні, є певна авантажність і фасаду художнього, що свідчить про деяку респектабельність театру. Це мета досить прагматична (не в найгіршому розумінні слова), в ній присутня і любов до мистецтва, і бажання свята для друзів, і доброта по відношенню до колег. Вважаю, що організація, атмосфера фестивалю були пристойні. У цьому відношенні фестиваль припав мені до душі.
Організатори фестивалю задали такий тон і взяли такий розмах, що, думаю, з ними багато хто захоче співробітничати. Мене Херсонський театр вразив тим, що, незважаючи на всі ознаки часу, в ньому є відчуття театру-сім'ї, який прагнуть збудувати всі. І це залежить від людей, які очолюють театр - від делікатного головного режисера Бориса Чуприни, директора Олександра Сердюка, які "наелектризовують" людей. Мені здалося, що люди тут об'єднані. Є відчуття згуртованості - це позначається на виставах. І це мені сподобалось. Думаю, що їм удасться залучити до своєї роботи людей, які, сподіваюсь, стануть друзями фестивалю..."
     У 1994 році театр бере участь у державному огляді "Прем'єри сезону" у м. Києві. У цьому ж році театр запрошують взяти участь у міжнародному фестивалі театрів ляльок "Інтерлялька 94" у м. Ужгороді. Фантастична реалізація незвичайної теми та оригінальність постановки вистави "Гонець у пекло" режисер В.Скакун, не залишають байдужими ні глядача, ні фахівців. За сценографію вистави головний художник театру О.Гоноболіна отримала почесний диплом фестивалю.
     Свій 25-річний ювілей театр зустрічав у 1995 році, в якому відбувається знайомство з "Трестл-театр компані". З цієї миті розпочинається плідна праця між двома театрами, яка проходить в три етапи.
     Перший етап - 1996 рік, турне по Об'єднаному королівству з виставою "Русалонька", яка отримала чисельні позитивні і, взагалі, дивовижні відгуки, вистава йшла англійською мовою.
     Другий етап - 1997 рік, візит-відповідь "Трестл-театру" до Херсона з виставою "Шкільні розваги" - режисер Тобі Вішер. З цього часу театр став очолювати новий директор Віктор Олексійович Морозов, який продовжив започатковані проекти.
     Третій етап - 1998 рік, спільна вистава двох театрів "Віра жебраків" та велике творче турне по містах України та Об'єднаного королівства. У цьому ж 1998 році театр вирушає на гастролі до Туреччини з виставою "Русалонька".
     Після реалізації спільного проекту - театр їде на Міжнародний фестиваль до Львова. На фестивалі "Золотий Телесик - 99" Херсонський театр показує виставу "Маленький принц" Антуана де Сент-Екзюпері. Журі одностайно висловило задоволення цією спробою "відродити класику на сцені театру ляльок" і нагородило колектив грамотою і пам'ятним дарунком, а преса оцінила виставу як високохудожню.
     Виставі "Маленький Принц", дала оцінку відомий театральний критик - С. Веселка:
"...Зверненням до високої літератури наші лялькарі не радують. Аби щось "валізкове" на дві-три особи, для садочків, для малечі, щоби мінімум усього - вижити!, вижити!, вижити!
Херсонський театр, який напевно, потерпає не менш за інших, звернувся до "Маленького принца" Антуана де Сент-Екзюпері. На фестивалі переможців не визначали, це добре, але...
     Режисер Борис Чуприна і художник Геннадій Рябінчук поставили виставу, гідну цього твору, в якому на маленькому просторі казки - глобальні ідеї кінця тисячоліття, невгаваюча тривога людства у передчутті катастроф і ясний, мудрий світ дитинства.
Г.Рябінчук сотворив світ, як сам Господь Бог. Тьмяне безмежжя, вгадуваний хід "у просторі кинутих світил" (М.Лермонтов) - і, в чорному кабінеті, маленький мандруючий Всесвітом хлопчик (К.Драпіковська), у мандрах своїх зустрічається він з людьми, які займаються нікчемною марнотою, до якої ми всі звикли і не замислюємось над абсурдністю, скажімо, зосереджено-заглибленого рахування мільйонів... Усе те звичне видається дитині безглуздими страхітливими фантомами, і художник вифантазував ці примарні чудиська, логіка життя яких так легко розбивається простими запитаннями дитини.
     Єдина вада цієї вистави - нерозумно заповнений зовсім малими дітьми зал.
     А ще один плюс перед початком вистави хлопчик, одягнений маленьким Принцом, (Д.Драпиковський) дарував гостям програмки..."
     У 2001 р. театр, у складі кращих колективів та виконавців України, вирушає до м. Вітебськ на десятий ювілейний Міжнародний фестиваль "Слов'янський базар" з виставою "Героїчні пригоди Котигорошка" - автор та режисер, Б.Чуприна, художник Г.Рябінчук.
     Міжнародний фестиваль "Інтерлялька" у м. Ужгороді став для театру одним з найулюбленіших, тому у 2002 році було надано почесне право театру відкривати фестиваль виставою "Героїчні пригоди Котигорошка". Взагалі 2002 рік для театру був плідним на творчу реалізацію проектів та задумок. "Залаегерсегська осінь" - 2002 у м. Залаегерсег - таку назву мав Міжнародний фестиваль, куди Херсонський театр привіз "Героїчні пригоди Котигорошка". На при кінці року "Котигорошок" прямує на гастролі у Францію, де має великий успіх.
     У 2003 році театр бере участь у міжнародному фестивалі театральної творчості Д.М.Ц. „Артек", як почесний гість фестивалю.
     Співпраця з дитячим міжнародним центром продовжується у 2005 році, коли театр запрошують до участі у першому фестивалі української народної казки "Чарівні обрії".
     Фестивальний літопис театру поповнюється у 2005 та 2006 роках участю у міжнародному фестивалі "Лялькове рандеву" м. Чернігів.
     В театрі плідно працюють талановиті актори, серед них: Т. Шумаріна, Т. Чуприна, О. Салмана, Г. Герасименко, О. Яковлєв О. Шаламова, А. Нестерьонок, П. Коновалов, С. Кравцова, А. Попкова, О. Довгань, М. Животов, М. Москвич, В. Хомякова та інші.
     Сьогодні Херсонський обласний театр ляльок очолює директор - Заслужений працівник культури України Віктор Олексійович Морозов.
Віктор Олексійович - людина творчого складу, і велика частина його життя присвячена вихованню молоді. У різний час він був художнім керівником відомих колективів, таких як молодіжний танцювальний ансамбль "Суцвіття", ансамбль "Ложкарі". Саме під час його керування цим колективам було присвоєно звання народних. З ними він побував на БАМі, у Польщі, Болгарії.
     Працюючи на різних керівних посадах у галузі культури, він постійно спілкується з керівниками художніх студій, гуртків бальних танців, театральних й інших мистецьких колективів.
     І протягом усіх цих років не вгасало бажання працювати у театрі. Хоч були й сумніви - чи зможе він організувати та повести за собою великий творчий колектив. І коли у 1997 році обласне управління культури запропонувало очолити Херсонський обласний театр ляльок, він зрозумів, що в нього вистачить знань, досвіду і наснаги.
За час керування В.О.Морозова театр ляльок був учасником фестивалів: "Золотий Телесик" (м. Львів), "Слов'янський базар" (Вітебськ, Білорусь), брав участь у спільному проекті "Світ за Брегелем" з "Трестл-театром" (Англія). Став дипломантом міжнародного фестивалю "Лялькове рандеву" м. Чернігів.
     У 2008-2009 роках при керівництві Віктора Морозова, під патронатом облдержадміністрації області здійснено генеральний ремонт будівлі театру, реконструкція глядацької зали та сцени.
     Головний режисер театру - Народний артист України Борис Володимирович Чуприна, завідуюча трупою театру - заслужена артистка України Тамара Шумаріна, головний художник - Заслужена художниця України Ольга Гоноболіна.
     У скарбниці театру біля 100 вистав для дітей різної вікової категорії. Попереду дуже багато творчих планів та проектів, які зможуть втілитися в життя, дякуючи плідній праці колективу цього чудового казкового палацу, назва якого - театр ляльок.

До початку сторінки

Виховання дітей та підлітків засобами Херсонського театру ляльок

     В умовах оновлення суспільства, відродження національної культури, побудови національної школи зростає роль і значення естетичного виховання як засобу для формування духовного світу, морально-етичних ідеалів молоді. Розвиток дітей, та особливо підлітків - надзвичайно складний процес, який залежить від багатьох факторів. Серед них помітну роль відіграє і театр ляльок - специфічна сфера діяльності, з різноманітними і неоднозначними зв'язками з багатьма сферами суспільного життя.
     Херсонський театр ляльок сьогодні ставить перед собою багато завдань і головне з них - виховання дітей та підлітків засобами театру.
     Важливо зазначити, що ляльковий театр - (мистецтво синкретичне) впливає на маленьких глядачів цілим комплексом художніх засобів. Під час показу застосовується і художнє слово, й наочний образ - лялька і живописно-декоративне оформлення, музичний супровід.
     Театралізована дія - надзвичайно емоційно насичена, що робить її привабливою для дітей. Вона приносить дитині велику радість і подив. Будучи за своїм характером синкретичною діяльністю, вона найбільш захоплює дитину і відповідає специфіці розвитку її психічних процесів: цілісності та миттєвості сприйняття, легкості уяви і віри в перетворення, емоційного усвідомлення, не тільки образного, але і логічного мислення, рухової активності, тощо. Це свідчить про широкий розвиваючий потенціал театралізованої дії.
     Основні лінії впливу дійства театру ляльок на особистісну поведінку дитини: формування ідеальної свідомості; інтеріоризація соціальних вимог, моральних норм і правил поведінки; довільності поведінки; емоційний розвиток
     Дитячий вік - це вік кипучої енергії, активності, великих задумів і справ. Значно розширюються діапазони інтересів молодших підлітків, що впливає на розвиток у них ініціативи, творчості. Але саме молодший підліток починає проявляти особливий інтерес до громадського життя, намагається розібратися в потоці інформації, виробити власну точку зору.
     Більший розвиток самостійності, самопізнання, намагання розібратися в своїх перевагах і недоліках спонукають підлітка до самовиховання. І тут театр має допомогти йому правильно реалізувати це прагнення.
     Дванадцятиріччя являє собою переломний період у житті дитини. В.О.Сухомлинський зазначав що, після дванадцяти років виховання повинно переходити у самовиховання, у іншому випадку про будь-яке виховання взагалі не можна говорити.
     Враховуючи те, що для більшості підлітків характерна дещо підвищена тривожність, нервова збудливість, акторам лялькового театру слід створити умови психологічного комфорту, розкомплектованості, допомогти дитині засобами лялькового театру пізнати себе, зрозуміти схильності та потреби, поглянути на себе очима товаришів, викликати бажання і волю до самовдосконалення, самостійного визначення напрямків самокорекції
     Для дитини головне - дія. Тому вона намагається знайти для себе улюблену справу, розширює спілкування з ровесниками на вулиці, в гуртку, в школі, в театрі.
Естетична свідомість дитини зумовлена новим етапом пізнання світу, коли спрямованість понад себе інтенсивна увага до зовнішнього світу, поступово зміщується в бік зацікавленості до самого себе. Дитина починає вдивлятись в самого себе, відкривати для себе своє "я". Намагається відповісти на питання: "Хто я?", "Який я?".
     Наполегливість спонукає її до вивчення самого себе. У цій потребі більшою мірою відповідає "живий" театр з його прискіпливою увагою до духовного світу окремої особистості. Можливо, що саме тут приховано те головне, що підштовхує дитину (під час підсвідомого) до приходу у театр ляльок. Хоча період філософського підходу до життя, інтересу до життя з усіма його протиріччями ще не настав.
     Театр ляльок може зацікавити тим, що спрямовує їх до максимальної позитивної оцінки явищ життя, до осягнення світу у жанрах героїко-романтичних. І тим, що спонукає до різкого заперечення огидного та низького, використовуючи весь спектр сатиричного й комічного. Обидві ці позиції спроможні зацікавити дітей і тому існують різні психологічні припущення.
    Дитинству і отроцтву властива зверненість до майбутнього, яке здається надзвичайно винятковим, безпосередньо не пов'язаним з повсякденністю.
    Дитинству потрібен ідеал, і він шукає можливість, миттєво перестрибнути крізь повсякденність, опинитися у світі мрій. Тому дітям близька концепція надзвичайного героя, звеличеного вчинку. Створюючи героїко-романтичні типи-характери, театр ляльок може задовольнити ці потреби юнацтва.
     Суттєве значення має інтерпретація того чи іншого образу. Скажемо, образ Лускунчика, Котигорошка, Русалоньки, Аліси, Маленького принца у виставах Херсонського обласного театру ляльок останніх років, предстали як образи героїв, спроможних на подвиг протистояння. Це важливо для підлітка. Педагогічна ідея завжди розглядала виховання на героїчному і звеличуваному, що вважається ефективним шляхом формування морального світу зростаючої особистості. Театр ляльок може і повинен внести в це свій внесок.
     Театр ляльок - і це підтверджено його історією - ніби спеціально призначений для того, щоб зображувати "світ крізь сміх". І зовсім невипадково, всі традиційні народні лялькові персонажі - Петрушка, Панч, Полішинель - образи комічні. Саме вони сприймаються як національні герої. Кожний з них на своїй рідній мові, в своїй манері розповідає історію про те, що людина народилася вільною. Можливо, що тісно пов'язаний у своїх витоках з народною культурою, театр ляльок залишився жити у всіх епохах завдяки сміху. Комізм подається на сцені театру ляльок в такій спресованій і стислій формі, яка сама по собі збільшує комічний ефект в багато раз. Ось чому в цей період, коли критичність стає однією з пікових особливостей, театр ляльок може дати вихід цій критичній енергії.
     Таким чином, він як би "розкачує" різні життєві стереотипи як раз в той період життя, коли з особливою силою дає про себе знати прихильність до готових схем та канонів.
     У статті "Про сміх" Стендаль підкреслив, що вплив сміху тільки тоді художній, коли сміх несподіваний. Раціональне використання виховної сили сміху приводить лише до оскудіння комічного у театрі ляльок.
     Підлітка можна порівняти з гидким каченям. Вистава «Інший світ» за казкою Г.Х.Андерсена "Гидке каченя" Херсонського театру ляльок дає можливість підлітку поміркувати про те, який ти насправді і допомогти знайти шлях до самого себе.
     Йдуть за матір'ю-качкою по грядці ширми три пухнастих жовтих грудочки, перевалюються з одного боку на інший. А слідом - не встигає дехто довгов'язий, безкольоровий, з довгою шиєю. Поряд з ними воно особливо смішне й непривабливе - гидке каченя. Мати веде своїх діток представляти "до двору", головною окрасою якого була Іспанська качка з червоною відміткою на лапці. Цей знак найвищої відмінності, давав їй право виносити вирок навколишнім.
     Похваливши каченят, качка вимовила: "А цей не вдався, добре б його переробити!" "Переробити" живу істоту - для того, щоб був як всі. І всі мешканці качиного двору почали клювати, штовхати, засипати насмішками малюка. Каченя залишає рідний дім, блукає на самоті по грядці ширми. І у пустому просторі сцени вважається особливо беззахисним... "Хто я?", "Навіщо я?" - розмірковує він. Але ж не знаходить відповіді. Через страждання, сумніви лежить шлях дорослості. І у фіналі прекрасний білий лебідь піднімається у небо, яскравою світлою плямою виділяючись на фоні чорного бархату сцени. Він приєднується до своєї зграї. Вони летять в невідомий світ з надією.
     Поєднуючи в одне ціле романтичне і комічне, вистава намагається укріпити віру підлітків в самих себе. А це так важливо, коли попереду життя з його дорогами та бездоріжжям.
С.В.Образцов у своїй статті "Навіщо людям театр ляльок?" підкреслював: "...щоб метафорична суть лялькового спектаклю була сприйнята глядачами естетично, тобто з відчуттям поетичного розширеного смислу, повинно відбутися не просто впізнання персонажу за допомогою порівняння, а його ассоціативно-емоційне відкриття".
     Тобто, дитині треба зрозуміти й відчути, що у виставі про "Гидке каченя", театр веде річ не тільки про судьби птахів, але ж і про судьбу людини, про нього самого, підлітка, - про судьбу істоти, яка зростає, дорослішає, а також відчути схожість всього живого, існуючого на цій землі.
     Отже, зближення дітей різного віку, особливо молодшого, з ляльковим світом просто необхідне, і тому на це повинен впливати, у першу чергу, професійний рівень театру ляльок.
     Естетичне виховання, яке веде за собою естетичний розвиток, озброює школярів художньо-естетичними знаннями, розширює досвід і кругозір та формує такі узагальнені специфічні засоби естетичного освоєння дійсності, як емоційне сприйняття, чуттєво-естетична насолода, естетичне бачення, образне мислення, творча уява.
     Естетичне відношення учнів до дійсності формується в міру того, як відбуваються кількісні зрушення в їх естетичних почуттях, сприйнятті дійсності, естетичних потребах, судженнях тощо.
     Таким чином, ми можемо зазначити, що саме ляльковий театр має велике значення в естетичному вихованні дітей молодшого та середнього шкільного віку. В процесі перегляду вистави розвивається творчість, фантазія. Дитина вчиться правильно й самостійно мислити, робити висновки. Ляльковий театр збагачує дитячу пам'ять, розкутує свідомість, створює благодатні умови для пізнавання навколишнього світу.

До початку сторінки

Формування репертуарної політики театру

     Виховання молоді ставить перед Херсонським театром ляльок наступне не менш важливе завдання - це формування репертуарної політики театру.
     Склалося так, що сучасні вітчизняні та зарубіжні драматурги, відділ театрів Міністерства культури і туризму України не приділяють достатньої уваги стану репертуарної політики театрів ляльок. В наслідок цього вони довгий час стоять на узбіччі всього театрального процесу держави і поступово можуть стати мистецтвом другорядним. Драматурги майже не йдуть на зустріч творчим потребам колективів, і театри вимушені експлуатувати старі доробки, які сьогодні далеко не відповідають потребі часу.
На наш погляд, в такій ситуації Херсонський театр ляльок, один з небагатьох, знаходить свій шлях подолання репертуарного вакууму і впевнено стає провідним театром в забезпеченні духовних потреб маленького глядача.
     Декілька років тому колектив обласного Херсонського театру ляльок під керівництвом головного режисера Заслуженого артиста України, доцента кафедри української культури та театрального мистецтва Херсонського Державного університету Бориса Чуприни, поставив перед собою завдання: створити репертуар з найвідоміших творів світової класики для дітей. Але не за мотивами цих творів, як часто роблять сучасні драматурги, коли неможливо зрозуміти де закінчується О.Генрі і починається Іванов, а максимально зберегти сюжет, стиль автора і дуже делікатно адаптувати його для сцени театру ляльок.
     В сьогоднішньому шаленому, неконтрольованому інформаційному просторі, - розповідає Борис Володимирович, - ми намагалися зробити островок на якому юні глядачі змогли би доторкнутися майже до першоджерела авторської та народної казки. Так з'явилися в нашій афіші: „Лускунчик" Т.А.Гофмана, „Русалонька" Г.Х.Андерсена, „Аліса в чудосвіті" Л.Керролла, „Маленький принц" А.Екзюпері, „Героїчні пригоди Котигорошка" (народна казка).
Борис Чуприна прийшов до Херсонського театру ляльок у 1988 році і працює в ньому до цього дня. Повною мірою відчувши синтетичну природу театрального мистецтва, специфіку жанру, тобто ляльку, як знак, через який митець розповідає глядачу про добро і зло, він чітко формулює перед творчим складом театру ідейно-естетичний та художній напрямок в роботі на кожному наступному етапі.
     Можемо умовно визначити в творчому житті Херсонського театру декілька періодів, кожен з яких цікавий своєю неповторністю у пошуках форми та ідеї яку втілює режисер та його колектив. Звернення до інсценізації світової казки, є одним з таких періодів. Треба зазначити, що режисер неодноразово сам береться за створення інсценізацій в яких проявляються його достатньо зрілі літературні та драматургічні здібності: «Лускунчик» за твором Т.Гофмана; «Героїчні пригоди Котигорошка» за мотивами народної казки, «Маленький принц» за твором А.Екзюпері - яскраві тому приклади.
     У виставі „Пригоди Котигорошка", виходячи з постулату К.С. Станіславського, що основним виразним засобом театру є - дія, режисер знайшов, на наш погляд, чудове співіснування літературного тексту, віддавши його бандуристу - розповідачу, і загальній сценічній дії, яка не ілюструє, а, як би, коментує цей текст. Отже, не один персонаж у виставі не мав сценічного тексту. Але літературна основа була присутня та органічно існувала з дійством.
Якщо перша картина села вирішена у маленьких ляльках, немов дія відбувається на далекому плані, то у наступній, використані великі ляльки, які актори водять відкритим прийомом.
     Вечорниці. Троє дівчат у танці з'являються на сцені, біля кожної парубок (лялька на зріст людини), між ними відбуваються жартівливі сценки. Раптом до цих трьох пар, приєднується ще один хлопчисько. Він маленький на зріст, худенький, але дуже жвавий (актор у костюмі та півмасці). Не дивлячись на те, що всі дівчата мають кавалерів, він починає загравати з кожною по черзі, але не дуже вдало. Одній на спідницю стає, біля іншої ледь не перекинувся. Дівчата, посміхаючись відвертаються. Коли майже розгублений парубок лишається один, з боку лаштунків виходить героїня - дівчина Галя. (Режисер вирішує її гротескно - велика лялька. Теж зроблена у стилізовано народному стилі. Низенький хлопець і висока дівчина дуже популярні у народному гуморі. З іншого боку, у подальшому сюжеті Галя стає символом Батьківщини, яку рятує Котигорошко та його друзі) Між нашою парою відбувається гумористичне, але зворушливе побачення. У саму ліричну мить лунає грім, змінюється світло, звучить напружена музика...
     Ідея вистави, звичайно, патріотична, але подається не плакатно, а через відчуття ситуації, яку режисер зображує різноманітними постановочними засобами.
Одним з найбільш цікавих творчих періодів театру можна назвати багатолітню співпрацю з Англійським колективом "Trestle Theatre Company", яка ознаменувалася спільним проектом "Beggars Belief ", який в Україні пройшов під назвою «Віра жебраків». Вистава задумана, як фантазія на тему живопису Пітера Брейгеля старшого. Оригінальний сценарій було написано Борисом Чуприною та Тобі Вілшером (Англія). Романтична та досить трагічна історія двох майстрів що втратили свій зір, але не волю та любов до життя. Вони мандрують по світу, і грають для людей веселі лялькові вистави. Якоюсь мірою незвична практика, коли автори мали за першоджерело не літературний, а живописний матеріал, виявилась вдалою. Вистава, що була створена, колективами двох театрів мала не аби який успіх у Великій Британії на сцені «Елізабет-хол» (Лондон), та згодом в Україні: Києві, Одесі, Миколаєві, Херсоні.
     Треба зазначити, що в репертуарній політиці багатьох сучасних театрів ляльок є тенденція до створення «авторського театру». В тому розумінні, що режисери все більше звертаються до чистої літератури, самостійно створюючи інсценізації творів або співпрацюють с драматургами, перед якими ставлять певні завдання щодо написання п'єси, яка б відповідала ідейній та естетичній спрямованості театру на своєму етапі творчого життя.
     Так Борис Чуприна дуже плідно працює з київським театрознавцем і драматургом Олександром Клековкіним, який створив декілька цікавих п'єс за історичними фактами та народним фольклором: „Куди пішли Запорожці, або райські острови" - п'єса про історію та традиції Запорізької Січі; „Чекаючи на Бабе", де автор вдало розкриває майже не відомі широкому колу глядача народні забави та ігри мешканців центральної України минулого сторіччя.
     Намагаючись ширше сповідувати свою естетику, Б.Чуприна в деяких постановках виступає не тільки як режисер, а і як сценограф вистави. «Цирк Шардам» Д.Хармса, один з яскравих прикладів поєднання двох творчих починань в одній особі. Даніїл Хармс, яскравий представник радянського літературного авангарду початку двадцятого сторіччя. Його драматургія є феєричною та експериментальною. В створенні сценографії та костюмів, режисер бере за основу пошуки художників того часу, намагається створити візуальний образ, який повною мірою розкриває загальне творче завдання вистави.
     Багатогранні творчі здібності цієї людини, дозволили Херсонському театру знайти свою неповторну естетично-мистецьку спрямованість. За останні вісімнадцять років вистави режисера отримали визнання на п'ятнадцяти міжнародних фестивалях за кордоном та в Україні. Було створено творчі проекти з Болгарським та Англійським театрами, а гастрольна географія колективу охоплює майже всі країни Європи.
     Маленькому глядачу потрібен ідеал, і він шукає можливість, миттєво перестрибнути крізь повсякденність, опинитися у світі мрій. Тому дітям близька концепція надзвичайного героя, звеличеного вчинку. Створюючи героїко-романтичні типи-характери, театр ляльок може задовольнити ці потреби юнацтва, тим самим вирішуючи і значні педагогічні завдання: виховання естетичного смаку, любові до Батьківщини, рідного краю, мистецтва театру.
     Як в дзеркало ми дивимося в ляльковий будинок, який носить назву Херсонський обласний театр ляльок, будинок, де лялькова любов - не дешевий фарс, а щирий світ відчуттів. Херсонський театр має свою історію, але сьогодні нам хочеться говорити не про це. Володарка театру, королева сцени - її величність... Лялька. Яке протилежне забарвлення має поняття ляльки в житті і поняття ляльки в театрі. У житті: «ляльковий принцип» - пародія, на сцені ж, лялькова гра: достовірність життя. Але не було б величності і не було б королеви і не було б достовірності.... Ляльку веде актор, а актора веде режисер, вдихаючи через нього в ляльку живу силу.
      Головний режисер театру - Народний артист України Борис Володимирович Чуприна - незвичайно сміливий художник, який легко йде на експерименти, застосовує різні принципи гри, поєднуючи живий і ляльковий матеріал образно і сміливо. На сьогоднішній день вже можна вважати традицією те, що тут актор і лялька діють на сцені як рівноправні її господарі. Ставлячи їх на рівні позиції, режисер підкреслює самостійність ляльки, але не дає їй домінуючу роль. Принцип взаємоповаги тут діє не тільки на сцені. Дивовижну легкість, щирість і не багатослівність зберігають ці стіни. Тут кожен вільний і не належить якимсь правилам і законам, а тільки святому і грішному мистецтву ляльки, мистецтву гри. Сьогодні театр має багато заслуг і визнань, виходить на міжнародну арену, багато гастролює і обмінюється досвідом. Його спектаклям аплодують міста і країни, де діти і дорослі однаково вірять, що лялька - жива. Але це лише світська сторона життя театру. Люди, що творять в ньому, не люблять говорити про це, для них важливий процес створення образу і момент зустрічі з глядачем, коли на всі біди і радощі ми дивимося інакше. Театр міняє наш погляд на те, до чого торкається лялька. Багато хто плутає примітивізм і доступність подачі, коли складне подається просто і яскраве в самій суті, коли коріння не треба шукати довго, коли немає зайвого і швидкоплинного. У всіх складних питаннях часто криється дуже проста відповідь. Режисер відштовхується саме від цього, що б допомогти глядачу думати, відчувати, щось розуміти наново, когось цінувати, когось прощати. Театр ляльок - це не дитяча забава, це місце, де допоможуть розібратися в собі і глибше зрозуміти життя. Атмосфера, яка живе в цих стінах, діє лікувальне, допомагає побачити головне, відчути його всім серцем і зробити вибір, звільнитися від важкого і похмурого, знайти гармонію. Сюди можна прийти просто від бажання подихати добрим повітрям, де немає іміджу, світських бесід, де не треба показувати себе і дивитися на інших.

До початку сторінки


Ми думаємо, що Херсонський ляльковий театр повною мірою знає секрети взаємостосунків людини і ляльки і поділиться ними зі всіма, хто готовий їх прийняти. Варто тільки дійти в гості її величності, і вона відкриє свій замок, свою завісу, свої дзеркала.

© 2017 Херсонский Академічний обласний театр ляльок.
Designed By Glory